Зміст
До українського читача……………………………9
Вступ……………………………23
Скорочення……………………………26
Частина перша: Перебіг подій……………………………27
Розділ перший: Рим і патріархати Сходу в І тисячолітті……………………………29
Розділ другий: Схід і Захід у 1054 – 1453 роках……………………………42
І. Роки 1054 – 1198……………………………42
ІІ. Латинська Константинопольска імперія, період до і після неї: 1198 – 1274 роки……………………………49
ІІІ. Ліонський собор та імператор Михаїл VIII (1271 – 1282) ……………………………62
IV. XIV століття (1282 – 1388 роки) ……………………………67
V. 1388 – 1453 роки……………………………77
Розділ третій: Події на Близькому Сході від Флорентійського собору до початку ХІХ століття……………………………85
І. Унії та спроби їх укладення в XVI – XVIII століттях……………………………85
ІІ. Встановлення патріархатів для мелькітів та вірмен у XVIII столітті……………………………97
ІІІ. Унія з коптами в XVIII столітті ……………………………102
IV. Нова унія сирійців……………………………103
V. Нова унія несторіян……………………………103
VI. Заснування коптського патріярхату……………………………107
Розділ четвертий: Берестейська унія (1595 – 1596) ……………………………109
Розділ п’ятий: Унія в Хорватії (1611) ……………………………114
Розділ шостий: Ужгородська унія (1646) ……………………………119
І. Обставини укладення унії……………………………119
ІІ. Перша спроба укласти унію……………………………120
ІІІ. Єпископ Василій Тарасович, його унія і його повернення до схизми……………………………120
IV. Ужгородська унія……………………………123
V. Унійний єпископ Петро Партеній Петрович……………………………125
VI. Часи сум’яття і криза унії……………………………128
VII. Рятівник унії……………………………129
VIII. Другий період сум’яття……………………………129
ІХ. Суперечки між мукачівським і єгерським єпископами……………………………129
Х. Правовий статус мукачівських єпископів після канонічного заснування єпархії……………………………131
ХІ. Дальший розвиток подій……………………………132
Розділ сьомий: Унія в Румунії (1697 – 1701) ……………………………134
І. Укладення унії……………………………134
ІІ. Визнання унії……………………………163
ІІІ. Висновки……………………………174
Частина друга: Ставлення Риму до самобутності Сходу……………………………175
Розділ перший: Ставлення Риму до східних літургійних обрядів……………………………177
І. Період до Флорентійського собору включно……………………………177
ІІ. Від Флорентійського собору (1439) до заснування Конгрегації поширення віри (1622)……………………………185
ІІІ. Від заснування Конгрегації поширення віри (1622) до початку понтифікату Пія ІХ (1846)……………………………193
IV. Від Пія ІХ дотепер……………………………208
Розділ другий: Ставлення Риму до церковної дисципліни східних християн……………………………212
І. Від 1054 року до Флорентійського собору……………………………212
ІІ. XVI – XVIII століття……………………………214
ІІІ. Позиція Пія ІХ і Льва ХІІІ……………………………220
IV. Окремі питання……………………………225
Розділ третій: Ставлення Риму до автономії патріархатів у другому тисячолітті……………………………233
І. Зміни в розумінні патріарших повноважень……………………………233
ІІ. Рим і новостворені католицькі патріярхати ……………………………244
ІІІ. Обмеження традиційної автономії……………………………251
IV. Обіцянка пап шанувати права патрярхів……………………………266
V. Реакція нез’єдинених на обмеження автономії Сходу……………………………276
Розділ четвертий: Рим і віра східних християн……………………………280
Розділ п’ятий: Духовна латинізація Сходу……………………………295
Розділ шостий: Ставлення Риму до нез’єдинених Церков і їхньої ієрархії……………………………304
І. Від 1054 року до Флорентійського собору (1439) ……………………………304
ІІ. Від Флорентійського собору до кінця ХІХ століття……………………………315
Розділ сьомий: Ставлення Риму до богослужбової спільности з нез’єдиненими християнами Сходу……………………………344
І. У Середньовіччі……………………………344
ІІ. За Нового часу……………………………245
Підсумок……………………………361
Додаток до розділу сьомого частини першої: Унія в Румунії (1697 – 1701) ……………………………362
Джерела і література……………………………389
Географічний покажчик……………………………398
Покажчик імен……………………………404
Покажчик назв (конфесії, конгрегації Римської курії, монаші чини та згромадження)……………………………414

Увазі читачів пропонується класична праця про відносини між Римом і східними Церквами. Вона показує, як формувалася й змінювалася позиція Риму щодо проблем, зумовлених існуванням у рамках Вселенської Церкви самобутніх східних Церков, а також способи й засоби, якими римські архиєреї пробували ці проблеми розв’язати. У праці відстежено розвиток відносин між Римом і християнським Сходом, докладно описано численні спроби єднання, їх успіхи й невдачі. Особлива увага приділяється давнім патріярхатам Сходу, латинській Константинопольській імперії, уніям коптів, сирійців, ассирійців, румунів. Розглянуті також Берестейська, Ужгородська і Хорватська унії.

На цьому історичному тлі й окреслюється властива проблематика відносин між Римом і Сходом у його самобутності. Раз-по-раз стикаючись із прагненням автономії та розбіжностями у виявах віри, Рим змушений був загадуватися над питанням, чи церковна єдність має неодмінно призводити до тотожности богослужбової мови, обрядів та звичаїв, канонічного права та єрархічної структури. Загалом беручи, йдеться про проблему гармонійного поєднання двох суттєвих властивостей Церкви — її єдиности і її католицькости, яку в слов’янських мовах прийнято називати «соборністю».

Вільгельм де Фріс переконаний: історія дала негативну оцінку спробам латинізації східних Церков. Історичний досвід доводить, що нові стосунки між Церквами слід розбудовувати на тих засадах, які через кілька років після появи цієї книги сформулював ІІ Ватиканський собор.